Новини

Цікавий співрозмовник

ЗМІ про нас

Цікавий співрозмовник

26.06.07
З Пекінським прицілом

Через рік у столиці Китаю – Пекіні – відбудуться ХХIХ літні Олімпійські ігри. Великою кількістю cпортсменів на них також буде представлена Україна. Наш сьогоднішній співрозмовник – людина, яка відповідає за підготовку фехтувальниць збірної - старший тренер збірної команди з жіночої шпаги Дмитро Рейзлін.

– Дмитре Ігоровичу, на що ми можемо розраховувати у Пекіні?
З відповіддю на це запитання давайте зачекаємо. Насьогодні ще немає повної ясності у тому, скільки олімпійських ліцензій дістанеться фехтувальній дружині України. Відбіркові турніри, на яких вони розігруватимуться, закінчаться у квітні 2008 року. І поки невідомо, буде ліцензій достатньо чи їх забракне. Хочеться вірити, що на Олімпіаді українські фехтувальники, як і в минулі роки, виступлять гідно та повернуться додому з медалями.

– Фехтування – один з найпопулярніших олімпійських видів спорту. І до того дуже успішний для представників України. Чи не так?
Правильно. Наш вид був представлений на усіх Олімпійських іграх сучасності та завжди користувався величезною популярністю у глядачів. Чимало нагород різного достоїнства було завойовано на олімпійських стартах майстрами України. А імена олімпійських чемпіонів -- шпажиста Григорія Криса, рапіриста Володимира Смирнова і шабліста Вадима Гутцайта -- назавжди увійшли у літопис світового спорту. Ось уже другий олімпійський цикл головним тренером збірної України з фехтування є Вадим Гутцайт. У нас дружна та міцна команда, з якою змушена рахуватись уся світова еліта.

– А що можна сказати про жіночу шпагу в Україні? Які її перспективи?
Нам є ким і чим пишатися, а майбутнє жіночої шпаги у країні бачиться мені досить перспективним. Із найкращих досягнень останніх років назву перемоги Наталі Конрад на чемпіонаті світу у 2003 році та чемпіонаті Європи у 2004 році, а також успіх львів'янки Яни Шемякіної, яка завоювала золоту медаль на першості континенту у сезоні 2005 року. Саме з Яною, переможницею і призером багатьох юніорських міжнародних змагань, включаючи чемпіонати Європи і світу, ми пов'язуємо великі надії на найближчі роки. Дуже перспективні її подруги по збірній – землячки Оля Задорожна й Анфіса Почкалова. Кілька місяців тому на чемпіонаті Європи вони посіли 2-ге і 3-тє місця відповідно. Треба відзначити й киянку Катю Блохіну, срібну призерку світової першості 2006 року у командному фехтуванні. Є ще декілька дуже цікавих, неординарних фехтувальниць. Усе це дає підстави нам, тренерам збірної, дивитися у майбутнє з оптимізмом.

Але загалом є серйозна проблема – зміна поколінь, яка призводить до деякого дисбалансу між досвідченими та молодими спортсменами. Перехід з юніорського фехтування у доросле завжди складний. Лише найталановитіші і завзятіші успішно переборюють цей тернистий шлях. Над цим невпинно працює штаб збірної. І ми обов'язково подолаємо цей складний рубіж, лише потрібно набратися терпіння й мати взаєморозуміння.

– На ваш погляд, з чим це пов'язано?
Причин тому кілька. Одну я вже назвав: процес зміни поколінь у спорті найчастіше проходить болісно й довгостроково. Особливо там, де вибір є невеликим. По-друге, у нас чимало професійних тренерів на масовому рівні, але не вистачає фахівців високого міжнародного класу. До того ж, надзвичайно обдаровані у спорті люди народжуються вкрай рідко. Їх треба постійно шукати, а відшукавши, терпляче "вирощувати" й поступово виводити на чемпіонський рівень. Таке під силу не кожному тренеру. На жаль, не всі наставники це розуміють та приймають. І ще: щоб у країні з'явилася, скажімо, олімпійська чемпіонка, має бути і просто спортивне везіння: адже Яни Клочкови (чотириразова олімпійська чемпіонка Сіднея й Афін – прим. автор.) щороку не народжуються. Скажімо, Наталя Конрад. Її талант і майстерність зарахували її до світової фехтувальної еліти, дали сили і наснаги стати найсильнішою спортсменкою на планеті у 2003 році. А от зійти на олімпійську вершину їй не вдалося – фортуна в останню мить відвернулася. Адже через специфічні критерії відбору Міжнародної федерації фехтування вона не змогла потрапити до олімпійської команди.

– Дмитре Ігоровичу, позаду майже половина передолімпійського 2007 року. Ви, як старший тренер Збірної України, задоволені підсумками змагань, що вже закінчилися?
Насамперед відмічу, що усі головні старти сезону 2007 року ще попереду. З тих міжнародних турнірів, які вже відбулися, виділю успішний виступ Яни Шемякіної у Китаї. Насьогодні вона – найімовірніший кандидат від України на участь у пекінській Олімпіаді. Надя Фортунатова та Єва Виборнова початок олімпійського відбору, на жаль, повністю провалили. Їм потрібно дуже постаратися, щоб у змаганнях, що залишилися, довести своє право на поїздку через рік у столицю Китаю. Є питання й до інших учасників збірної.

– У чому ж причина?
Думаю в тім, що занадто багато свободи й ініціативи я дав спортсменам та їхнім тренерам. Ситуація така: в олімпійській програмі в Пекіні жіноча шпага представлена тільки в особистому виді. Командної першості не буде. Є, як кажуть, привід проекспериментувати, ввести до складу більше молоді. Оскільки відбір на Олімпіаду індивідуальний й тренери знають своїх підопічних краще, їм був наданий карт-бланш. Довіра, зрозуміло, -- річ добра, але, як бачимо, виправдовує себе не завжди. І сьогодні я повинен визнати, що з цим рішенням поквапився. Напевно, нам доведеться у ті місяці, що залишилися, знову більше працювати централізовано, аби виправити становище.

– А як виглядає найближчий резерв збірної?
Про успіх львів'янок Олі Задорожної й Анфіси Почкалової, які посіли на юнацькому чемпіонаті Європи в Новісаді друге і третє місця відповідно, я вже згадував. Достойний результат. На п'єдесталі -- двоє наших, що не часто побачиш на змаганнях такого рангу. А от на чемпіонаті світу виступом своїх підопічних я вкрай засмучений. Якщо Задорожній вдалося прорватися у фінальну вісімку, де її зупинила майбутня чемпіонка з Італії (їй же Оля поступилася й у Європі), і цей результат досить високий, то команда виступила нижче своїх можливостей. І нехай за вихід у першу 8-ку ми програли майбутнім чемпіонкам світу -- француженкам, від цього не легше, адже у минулому й позаминулому роках Україна посідала друге місце на п'єдесталі пошани. Так, у нас цього разу був абсолютно інший склад, ніж раніше (усі дівчата перейшли в дорослу команду), але лише одним цим невдачу не поясниш. Тут є над чим подумати і нам, тренерам, і молодим спортсменкам.

– Незважаючи на величезну зайнятість у національній збірній, Ви, Дмитре Ігоровичу, ось уже багато років є одним із найактивніших організаторів київського міжнародного юнацького турніру "Золоті ворота". Що він для Вас означає? І як зробити його ще привабливішим для атлетів і глядачів?
"Золоті ворота" для мене дуже важливий і близький  в особистому плані турнір. Йому вже 10 років, і він посів у юніорському календарі чільне місце. Через нього пройшло багато майстрів фехтування, чиї імена сьогодні на слуху у спортивному світі. Про міжнародний авторитет "Золотих воріт" можна судити хоча б за таким фактом: торік з першої світової вісімки до Києва приїхало 7 чоловік! Та й весь склад турніру був винятково сильний, чому сприяв призовий фонд – 5000 доларів США. До речі, це найбільший призовий фонд у світі для таких змагань. Зрозуміло, у тенісі, велоспорті чи у футболі гонорари для переможців виглядають солідніше, але для фехтування, не розбещеного грошима, повірте, 5 000 доларів є дуже привабливими. До нас їдуть, незважаючи на колосальну завантаженість міжнародного календаря, з великим задоволенням, що свідчить про значний авторитет київського турніру у світі фехтування.

А щоб він став ще привабливішим, потрібно перевести "Золоті ворота" в іншій, більш просторий зал, ніж наш армійський. За традицією ми організовуємо турнір на початку вересня. На нього зберуться найсильніші молоді фехтувальники планети. І було б чудово побачити їх усіх на доріжці більшого спортивного залу столиці.

– Давайте знову повернемося до передолімпійського року. Які змагання очікують збірну шпажисток до кінця сезону?
Їх буде достатньо, адже, як уже зазначалося, боротьба за олімпійські ліцензії зараз у розпалі. А з найважливіших виділю осінні етапи Кубку світу у Варшаві й Братиславі, потім юніорську першість Європи у листопаді в Чехії. І, звичайно ж, дорослий чемпіонат світу, що пройде наприкінці вересня – початку жовтня у Санкт-Петербурзі. Нашими головними суперницями виступлять фехтувальниці Франції, Німеччини, Угорщини, Китаю. Я п'ять років працюю з національною збірною. За цей час єдина команда, яку ми не перемагали в особистих зустрічах у дорослих – Китай. Юніорів перемагали. Та у всіх інших збірних ми не раз доводили свою першість. Я був у Китаї три тижні тому на турнірі й звернув увагу на дуже велике представництво у ньому місцевих спортсменів. Якщо у чемпіонаті Росії, України, Франції бере участь 100 чоловік, то там – до 1000. Кінцівка сезону, як бачите, буде винятково насиченою й напруженою. Багато в чому саме від показаних у цей період результатів залежатиме найближча олімпійська перспектива українського фехтування.

– Дякую за цікаву розмову. Бажаю успіхів Вам та Вашим вихованцям.
 
Анастасія Волобуєва 

07.03.08 - Григорій Крисс: "З фехтуванням не розлучився!" 
15.01.08 - Фехтувальний сезон 2007: уроки досвіду
22.10.07 - Крок до перемоги у декілька уколів
27.07.07 - Так запалюються зірки
17.07.07 - Роман Задорожний: Тільки реальна участь у світовій першості покаже, на що здатна наша команда 
01.07.07 - Яна Шемякіна:  Пишаюся тим, що я львів'янка 
26.06.07 - З Пекінським прицілом

17.12.09 – 18.10.10
04.04.08 – 02.11.09
26.06.07 – 07.03.08